До Державної регуляторної служби України надійшов на погодження проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць».
Проект розроблено з метою уточнення вимог до розроблення проектної документації на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт у межах історичного ареалу населених місць, що занесені до Списку історичних населених місць України.
На даний час до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою КМУ від 26 липня 2001 р. №878, внесено 401 населений пункт. З них для більш ніж для 30% населених пунктів Міністерством культури та інформаційної політики затверджено межі та режими використання історичних ареалів.
Відповідно погоджені історико-архітектурні опорні плани у складі генеральних планів населених пунктів, які враховують вимоги зазначених меж та режими використання історичних ареалів. Проте є поодинокі випадки коли містобудівна документація на місцевому рівні, у складі якої погоджений ІАОП не затверджена у встановленому порядку.
Отже склалася така ситуація, коли всі передумови для розроблення історико-архітектурних опорних планів у складі генеральних планів населених пунктів вже створено (Міністерством культури та інформаційної політики затверджено межі та режими використання історичних ареалів), але органи місцевого самоврядування свої повноваження щодо розроблення та затвердження таких планів не реалізують. Наявність таких обставин призводить до того, що у господарюючих суб’єктів відсутні чіткі вимоги щодо розроблення проектної документації на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт у межах історичних ареалів населених місць, а у органів охорони культурної спадщини відсутні критерії для визначення відповідності такої проектної документації вимогам законодавства.
⭕ Проектом постанови пропонується внести зміни до пунктів 5, 6, 8, 12, 13 Порядку, якими, зокрема, пропонується встановити, що:
межі та режими використання території історичних ареалів, обмеження господарської діяльності в історичних ареалах населених місць визначаються науково-проектною документацією з визначення меж і режимів використання території історичних ареалів за результатами комплексних наукових досліджень усієї території в адміністративних межах історичного населеного місця під час розроблення історико-архітектурних опорних планів історичних населених місць;
до затвердження в установленому законодавством порядку історикоархітектурного опорного плану у складі містобудівної документації проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об’ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням затвердженої в установленому законом порядку науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території історичних ареалів або затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини меж та режимів використання території історичних ареалів,
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 22.12.2021 року по справі №640/3277/19 щодо скасування містобудівних умов та обмежень (МУО), прийшов, зокрема, до наступних висновків:
⭕ Законодавчі вимоги щодо видачі містобудівних умов та обмежень слід вважати дотриманими у разі вказівки у виданих містобудівних умовах та обмеженнях посилання на подальше визначення показників таких умов відповідно до Генерального плану міста, майбутньої проектної документації, а також зазначення у них «згідно з чинним законодавством», «відповідно до нормативно-правових актів», «в установленому чинним законодавством порядку», «урахувати законні інтереси та вимоги» (висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №826/9713/18).
На думку Верховного Суду, висловлену у цій постанові, таке формулювання є доречним, зважаючи на те, що стадія отримання вихідних даних, якими є містобудівні умови та обмеження, в силу приписів частини 5 статті 26 Закону №3038-VI передує стадії розроблення та затвердження відповідної проектної документації, а тому такі вихідні дані містять лише стислу інформацію щодо законодавчих вимог до параметрів та техніко-економічних показників об'єкта будівництва, про дійсні наміри забудовника та є описовими. Оскільки характеристика об'єкта будівництва визначається не містобудівними умовами та обмеженнями, а складеною у подальшому проектною документацією, то конкретизація параметрів будівництва у цифровому вигляді на даній стадії формування документації законодавчо безпосередньо не передбачена.
❗️ Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання позивача на лист Департаменту містобудування, архітектури та планування територій Міністерства розвитку громад та територій України від 19.11.2019 №7/14.3/18378-19(прим. нажаль мені знайти текст вказаного листа не вдалося), в якому зазначено, що вимоги містобудівних умов та обмежень в частині граничнодопустимої висоти будівель, максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки, максимально допустимої щільності населення, мінімально допустимих відстаней від об'єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та спору мають містити конкретні показники. У першу чергу, слід наголосити, що цей лист не є роз'ясненнями, доступними для загалу і надався у відповідь звернення громадянина. Також, варто зважати, що цей лист має рекомендаційний характер, а викладені у ньому твердження йдуть в розріз із практикою Верховного Суду в подібних до спірних правовідносинах.
⭕ У зв'язку з цим, cлід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність в оспорюваних Містобудівних умовах та обмеженнях конкретних даних, розрахунків та числових показників у випадку спірних правовідносин не може свідчити про порушення чинного законодавства України та бути підставою для їх скасування.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 23.12.2021 року по справі №370/2759/18 щодо невжиття заходів державного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території населених пунктів за результатами розгляду заяви про проведення перевірки дотримання законодавства у сфері благоустрою власником земельної ділянки у садівницькому товаристві при спорудженні бетонної огорожі, прийшов до наступних висновків:
Обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установлено, що власником земельної ділянки з цільовим призначенням — ведення садівництва, здійснено спорудження огорожі.
10 липня 2018 року власник сусідньої земельної ділянки звернувся із заявою до Макарівської РДА Київської області про здійснення заходів державного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території населених пунктів шляхом проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері благоустрою власником земельної ділянки при спорудженні бетонної огорожі на межі з його ділянкою. Заявник (скаржник) просив, у разі підтвердження під час позапланової перевірки викладених у зверненні фактів, вжити передбачених законодавством заходів, з метою зупинення вказаних робіт та (або) знесення самочинно збудованого об'єкта.
Розглянувши вищевказане звернення, Макарівська РДА Київської області повідомила заявника, що правила благоустрою території населеного пункту не можуть передбачати обов'язок фізичних і юридичних осіб отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи. Згідно з державним актом земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, у зв'язку з чим дане питання регулюється Главою 17 Земельного кодексу України.
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, розглянувши звернення особи щодо нормативних вимог до встановлення огорожі приватного домогосподарства роз'яснило, що порушене питання регламентовано, зокрема: пунктами 3.19* та 3.25 державних будівельних норм ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудови міських і сільських поселень», національним стандартом України ДСТУ-Н Б В.2.6-188:2013 «Настанова з проектування огорож майданчиків і ділянок підприємств, будинків і споруд (наказ Міністерства від 14.01.2014 № 4), розроблений відповідно до будівельних норм СН 441-72* «Вказівки по проектуванню огорож майданчиків і ділянок підприємств, будівель і споруд», пунктом 6.7 державних будівельних норм ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій».
Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області в межах наданих повноважень розглянув звернення особи стосовно влаштування паркану та повідомив, що відповідно до Державних будівельних норм 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюється місцевими правилами забудови.
У разі відсутності таких правил, питання огорожі ділянок залишається неврегульованим, внаслідок чого можуть виникати конфлікти з питань влаштування огорож, їх конструкції тощо. Для розв`язання зазначених питань застосовується положення Земельного кодексу України.
Згідно з висновком інспектора СРПП № 1 Макарівського ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області, в період з 23 січня 2018 року по 6 лютого 2018 року проведено перевірку по повідомленню від скаржника про те, що його сусід по земельній ділянці будує паркан без його узгодження. Під час перевірки встановлено, що сусід узгодив погодження на будівництво бетонного паркана з головою кооперативу, а документи на будівництво знаходяться на етапі розробки. Також заявнику було рекомендовано звернутися до суду для вирішення цивільно-правового спору щодо спорудження огорожі.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, у задоволені позову відмовлено.
Для здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, виконанням Правил благоустрою території населеного пункту, в тому числі організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, утримання в належному стані закріплених за підприємствами, установами, організаціями територій, сільські, селищні, міські ради можуть утворювати інспекції з благоустрою населених пунктів.
Зі змісту наведених правових норм убачається, що місцеві державні адміністрації наділені повноваженнями здійснювати заходи державного контролю у сфері благоустрою, зокрема, проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства у сфері благоустрою. Органами здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів є органи місцевого самоврядування.
⭕ Водночас повноваження місцевих державних адміністрації або органів місцевого самоврядування щодо здійснення державного та відповідно самоврядного контролю у сфері благоустрою стосовно об'єктів приватної власності громадян, у тому числі їх земельних ділянок, законодавством не передбачено.
Статтею 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що благоустрій населених пунктів — комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Територія — сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення обєктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об'єктів, об`єктів промисловості, комунально-складських та інших об'єктів у межах населеного пункту.
Положеннями статті 20 цього Закону також визначено, що благоустрій здійснюється в обов'язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
До об'єктів благоустрою території житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, на яких розміщені об`єкти житлової забудови, громадські будівлі та споруди, інші об`єкти загального користування (частина перша статті 23 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).
Власник або користувач присадибної ділянки може на умовах договору, укладеного з органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, забезпечувати належне утримання території загального користування, прилеглої до його присадибної ділянки.
Зі змісту наведених правових норм убачається, що контроль за благоустроєм населених пунктів передбачає перевірку, зокрема, утримання у належному стані об'єктів благоустрою, до яких належать місця загального користування, перевірку дотримання правил благоустрою, а також прав та інтересів інших суб'єктів благоустрою. При цьому утримання території загального користування, прилеглої до присадибної ділянки, здійснюється власником такої присадибної ділянки у разі укладення ним відповідного договору з органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
Судами попередніх інстанцій було встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що позивачем не було надано доказів (як відповідачу під час звернення, так і до суду), що власником земельної ділянки було укладено договір з органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, забезпечувати належне утримання території загального користування.
⭕ За встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що земельна ділянка на якій розміщена огорожа, є приватною власністю, а не комунальною чи державною власністю та у загальному користуванні не перебуває, тобто не є елементом благоустрою у розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів», та відповідно, щодо неї не може бути здійснено державного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
