Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України розпочало роботу щодо врегулювання питання забудови в історичних районах з метою їх збереження та подальшого розвитку.
«В Україні немає комплексного підходу до збереження таких територій та пам’яток, а необхідна містобудівна документація застаріла і неактуальна. Зараз в Україні статус історичного населеного місця має 401 населений пункт і лише 24% з них мають затверджені історико-архітектурні опорні плани (ІАОП), на основі яких визначаються межі історичних ареалів і режими використання зон охорони пам’яток. Тому зараз ми вивчаємо можливість стимулювання органів місцевої влади у розробленні ІАОП та впровадження механізмів для збереження цих територій», — зазначив Лев Парцхаладзе.
З цього приводу 06.02.2019 року в Мінрегіоні відбулася нарада за участі представників Секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і ЖКГ, Секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, Міністерства культури України та інших фахівців, експертів і громадськості, на якій було напрацьовано низку проблемних питань та пропозицій щодо їх врегулювання щодо цієї теми. За підсумками наради було вирішено продовжити збір ідей та пропозицій від усіх бажаючих до 15 лютого 2019 року.
Історичний населений пункт
Згідно Закону України Про охорону культурної спадщини, історичне населене місце – населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України; історичний ареал населеного місця – частина населеного місця, що зберегла об’єкти культурної спадщини і пов’язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому КМУ, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
📌 На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам’яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Відповідно до Порядку визнання населеного місця історичним (ПКМУ від 3 липня 2006 року №909), історичне населене місце – місто, селище чи село, яке зберегло повністю або частково свій історичний ареал з об’єктами культурної спадщини і пов’язані з ними розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку, та занесене до Списку історичних населених місць (далі – Список).
Статус історичного населеного місця отримує місто, селище чи село, яке відповідає щонайменше 2-м критеріям із списку:
- наявність історичних, архітектурних, ландшафтних та садово-паркових об’єктів, культурної спадщини, які мають містоутворююче значення;
- розпланування відповідно до минулих історичних епох (до початку ХХ століття);
- збереження основних композиційних центрів та композиційних осей населених місць;
- наявність рядової історичної забудови.
Для визнання міста, селища чи села історичним місцем та занесення його до Списку Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські держадміністрації або орган місцевого самоврядування на основі наукових досліджень подають до Мінрегіонбуду клопотання з відповідним обґрунтуванням, до якого додається погоджена та затверджена в установленому порядку науково-проектна документація, що включає історико-архітектурний опорний план, проект зон охорони пам’яток і проект меж та режимів використання історичних ареалів населених місць (далі – Науково-проектна документація).
Після занесення міста, селища та села до Списку розробляються нові або корегуються існуючі місцеві правила забудови і генеральний план, в якому визначається стратегія розвитку історичного населеного місця з урахуванням:
- відновлення історичної планувально-просторової структури;
- реставрації, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини;
- реконструкції і капітального ремонту об’єктів рядової історичної забудови.
Науково-проектна документація включається до нового генерального плану історичного населеного місця як його обов’язкова складова частина.
Ⓒ 2019
