Мінрозвитку відповідно до положень Порядку розроблення, погодження, затвердження, реєстрації, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2010 р. №543 оприлюднює проект першої редакції ДБН В.2.5-67:2025 Опалення, вентиляція та кондиціонування повітря, розроблений Київським національним університетом будівництва і архітектури (КНУБА).
Пропозиції до проекту першої редакції ДБН В.2.5-67:2025 приймаються у письмовій формі протягом десяти робочих днів після оприлюднення (дата опублікування – 21.07.2025) на електронну адресу i.rudenko@mtu.gov.ua, i.kostrov@mtu.gov.ua або miu@mtu.gov.ua.
Призначення проекту нової редакції, що розробляється, полягає в удосконаленні будівельних норм щодо проєктування сучасних систем опалення, та акумулювання тепла в цих системах, а також охолодження, вентиляції, кондиціонування, поширюючись на вимоги до параметрів мікроклімату приміщень які ці системи обслуговують (зазначено у Пояснювальній записці).
Кінцевим результатом є створення будівельних норм для інженерних систем будівель (систем опалення, вентиляції та кондиціонування), що відповідають сучасному стану наукового, технічного обґрунтування та узгоджуються з вимогами національних стандартів України, що відносяться до комплексу В.2.2 «Будівлі та споруди», В.2.5 «Інженерне обладнання будівель і споруд. Зовнішні мережі та споруди», В.2.7 «Будівельні матеріали» та В.3.1 «Експлуатація конструкцій та інженерного обладнання будівель і споруд, систем життєзабезпечення» згідно з ДБH A.1.1-1:2009 “Система нормування та стандартизації у будівництві. Основні положення”.
При розробці будівельних норм також враховані положення Directive (EU) 2023/1791 of the European Parliament and of the Council of 13 September 2023 on energy efficiency and amending Regulation (EU) 2023/955 (recast) та Directive (EU) 2024/1275 of the European Parliament and of the Council of 24 April 2024 on the energy performance of buildings (recast), щодо ефективних систем опалення, охолодження, вентиляції та кондиціонування, ширшого використання відновлюваних джерел в структурі загального енергоспоживання будівлі та збільшення частки скидної теплової енергії.
Перевагами, які дасть застосування розроблюваного документу є впровадження нових технічних рішень в інженерних системах будівель враховуючи Закон України «Про енергетичну ефективність будівель», Закон України «Про енергетичну ефективність» та Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення умов для запровадження комплексної термомодернізації будівель», підвищення ефективності кінцевого енергоспоживання, встановлення мінімального класу енергоефективності технічного оснащення, автоматизації, моніторингу й управління системами забезпечення мікроклімату будівель, створення умов для збільшення частки відновлюваних джерел та скидної теплової енергії в енергоспоживанні будівель, встановлення сучасних вимог до параметрів мікроклімату, зменшення шкідливих викидів та вдосконалення експлуатації та технічного обслуговування систем забезпечення мікроклімату.
Сфера застосування – встановлюють вимоги проектування до систем опалення і внутрішнього теплопостачання, загальнообмінної та аварійної вентиляції, повітряного опалення, кондиціонування й охолодження повітря будівель і споруд з метою забезпечення нормованих санітарно-епідеміологічних параметрів мікроклімату приміщень, виконання вимог безпеки та охорони навколишнього середовища, раціонального використання енергетичних ресурсів під час експлуатації. Застосовують при новому будівництві, реконструкції та капітальному ремонті, у тому числі з метою термомодернізації, будівель та споруд різного призначення.
Завданнями розроблення проекту нової редакції є:
актуалізація та оновлення вимог до сучасних систем опалення та акумулювання тепла в цих системах, а також охолодження, вентиляції, кондиціонування повітря і обладнання в них;
виконання вимог санітарних норм (параметри мікроклімату приміщень для проектування та оцінки енергетичних характеристик будівель по відношенню до якості повітря, теплового комфорту, освітлення та акустики), правил безпеки та охорони праці, вимог охорони навколишнього середовища, забезпечення пожежної безпеки будинків і споруд різного призначення;
вимог ефективного використання енергії та енергоефективності в системах опалення, охолодження та акумулювання в цих системах, а також вентиляції, кондиціонування повітря, визначення їхньої відповідності класу енергетичної ефективності інженерних систем, створення сприятливих умов для широкого впровадження відновлюваних джерел енергії.
Набрання чинності розроблюваними будівельними нормами передбачається орієнтовно у 2025 року.
Міністерством розвитку громад та територій України розроблено проєкт постанови КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо вдосконалення здійснення державного архітектурно-будівельного контролю». Вказаний документ розроблено з метою забезпечення ефективності здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю з урахуванням принципів, передбачених Законом України «Про адміністративну процедуру», а також усунення неоднозначності нормативних положень для уникнення можливості їх суб’єктивного застосування органами державного архітектурно-будівельного контролю.
Обґрунтування необхідності прийняття акта
Інститут державного архітектурно-будівельного контролю відіграє надвагому роль у належному формуванні та забезпеченні розвитку сфери містобудівної діяльності. Ефективність реалізації контролю органами державного архітектурнобудівельного контролю та максимальне досягнення мети цього інституту залежить значною мірою саме від чіткості, системності та комплексності нормативно закріплених завдань, функцій, прав та обов’язків зазначених органів. Так, процедура здійснення заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками, відповідальними виконавцями робіт та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт, визначена Порядком здійснення державного архітектурнобудівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі – Порядок № 553). Водночас практичне застосування Порядку № 553, а також ґрунтовний аналіз практики реалізації існуючого правового поля у сфері державного архітектурно-будівельного контролю свідчить про нагальну необхідність внесення змін, які забезпечать чіткий нормативно визначений алгоритм дій посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю, усунуть неоднозначність застосування норм та застарілі підходи.
Так, наразі однією з підстав здійснення контролю є звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб’єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. З метою розгляду таких звернень законодавством передбачено утворення при органі державного архітектурнобудівельного контролю комісії щодо розгляду звернень у сфері містобудівної діяльності. При цьому нормативною основою функціонування такої Комісії є лише пункт 71 Порядку № 553, який фактично окреслює загальні підходи та не містить достатнього регулювання. Розглядаючи положення згаданого пункту 71 з точки зору його застосування на практиці, можна дійти висновку про необхідність додаткового врегулювання окремих процедурних аспектів порядку розгляду звернень комісією. Зокрема, вбачається за доцільне визначити на нормативному рівні вимоги до звернень фізичних чи юридичних осіб про порушення суб’єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, що полегшить подання фізичними та юридичними особами таких звернень; визначити категорії звернень, які не підлягають розгляду тощо.
У контексті порядку розгляду вказаних звернень Комісією слід зауважити, що у щорічній доповіді про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні у 2022 році Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини надано рекомендації Державній інспекції архітектури та містобудування України щодо розроблення змін до пункту 71 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553, у частині проведення Комісією щодо розгляду звернень у сфері містобудівної діяльності своїх засідань в режимі відеоконференції та впровадити ці зміни в роботу Комісії, що відповідно враховано розробником.
Крім цього, необхідність внесення змін до Порядку № 553 викликана потребою вдосконалення алгоритму дій посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення фактів самочинного будівництва.
Регламентований у правовому вимірі порядок дій компетентних органів у разі виявлення самочинного будівництва є недостатнім та не забезпечує належної взаємодії органів державного архітектурно-будівельного контролю та органів Національної поліції, місцевого самоврядування. Тоді як механізм виявлення фактів самочинного будівництва має бути визначений в законодавстві у такий спосіб, який забезпечить максимально швидке реагування з боку відповідних органів на такі факти та сприятиме усуненню ймовірних негативних наслідків, зумовлених самочинним будівництвом, оскільки за своєю юридичною природою факт самочинного будівництва досить часто свідчить про наявність негативного впливу на права та законні інтереси інших осіб.
Окремо варто зауважити, що труднощі, які виникають при проведенні заходів державного архітектурно-будівельного контролю, зокрема під час складання протоколів про вчинення правопорушень, деякою мірою спричинені відображенням застарілих підходів, що у свою чергу ускладнює реалізацію завдань інституту державного архітектурно-будівельного контролю та потребує корегування з урахуванням вимог сьогодення. Разом з цим з огляду на вищеокреслену проблематику, потребують перегляду положення Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 № 244, який визначає процедуру накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, що передбачені Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».
У свою чергу вагомим кроком у законодавстві було прийняття Закону України «Про адміністративну процедуру», який запроваджує нові інструменти регулювання відносин між фізичними/юридичними особами та суб’єктами, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації. Законом України від 10.10.2024 №4017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про адміністративну процедуру”», який набув чинності 15.11.2024, внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у зв’язку з чим виникає необхідність приведення підзаконних актів відповідно до положень вказаного Закону.
Таким чином, наразі виникла необхідність розроблення акта, положення якого усунуть правові невизначеності та наявність різнотлумачень при здійсненні державного архітектурно-будівельного контролю.
Пропонується внести зміни, зокрема, до Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553, Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 № 244. Зазначеними змінами передбачається, зокрема, визначити чіткі вимоги до звернень фізичних чи юридичних осіб про порушення суб’єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, а також до висновку, складеного за результатами засідання комісії.
Крім того, пропонованими змінами передбачається можливість заявника, суб’єкта містобудування та/або їх представників брати участь у засіданні комісії дистанційно у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Також положеннями проєкту постанови визначено чіткий алгоритм дій відповідних органів у разі виявлення факту самочинного будівництва. Так, у разі виявлення факту самочинного будівництва орган державного архітектурно-будівельного контролю проводить перевірку із залученням представників органів Національної поліції і місцевого самоврядування та вживає заходів для встановлення відомостей про суб’єкта містобудування, який будує чи збудував об’єкт самочинного будівництва (зокрема, його прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), номер та серія паспорта – для фізичної особи або найменування та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – для юридичної особи). Якщо під час здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю неможливо встановити суб’єкта, який будує чи збудував об’єкт самочинного будівництва, матеріали такої перевірки разом з вимогою про встановлення суб’єкта містобудування орган державного архітектурнобудівельного контролю направляє до органів Національної поліції. Органи Національної поліції у строк до 30 календарних днів з дня надходження вимоги про встановлення суб’єкта містобудування вживають відповідні заходи для встановлення такої особи, про що повідомляють орган державного архітектурно-будівельного контролю. Відомості органу Національної поліції про встановлення суб’єкта містобудування, який будує чи збудував об’єкт самочинного будівництва, є невід’ємною частиною акта, який складається за результатами перевірки. Також положення проєкту постанови передбачають застосування принципів адміністративної процедури при взаємодії фізичних/юридичних осіб з органами державного архітектурно-будівельного контролю.
Разом з цим запропонованими змінами приведено у відповідність до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» термінологію підзаконних нормативних актів. Крім того, відповідні зміни внесено також до постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду».
Нижче наведу кілька основних змін, які запропоновані документом:
Позапланова перевірка
Запровано викласти в новій редакції положення про позапланові перевірки, зокрема визначено які зверенння не підлягатимуть розгляду:
у разі, якщо заявником у встановлений строк не усунено виявлені недоліки;
від одного і того ж заявника щодо проведення позапланової перевірки за тим самим фактом (фактами), за якими було прийнято рішення комісії, оформлене відповідним висновком, та за відсутності додаткових істотних фактів (обставин), які можуть вплинути на прийняття рішення про необхідність проведення позапланової перевірки;
щодо проведення повторної позапланової перевірки за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для раніше проведеної позапланової перевірки об’єкта будівництва чи суб’єкта містобудування;
в яких порушено питання, яке станом на день подання звернення до органу державного архітектурно-будівельного контролю розглядається судом або щодо якого ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні вимог заявника, крім випадків зміни істотних для вирішення справи обставин (умов);
в яких вжито ненормативну лексику та/або образливі висловлювання.
Залучення експертів та призначення експертиз
Для надання оцінки дій суб’єктів містобудування під час виконання підготовчих та будівельних робіт, що потребує спеціальних знань, керівник органу державного архітектурно-будівельного контролю має право прийняти обґрунтоване рішення про призначення інженерно-технічної або іншого виду експертизи з визначенням експерта чи експертної установи та переліку питань експертизи з одночасним зупиненням заходу державного архітектурнобудівельного контролю. Строки здійснення заходу державного архітектурно-будівельного контролю, визначені цим Порядком, відновлюються у день одержання органом державного архітектурно-будівельного контролю результатів експертизи.
Щодо надсилання матеріалів перевірки
Акт, припис, протокол, постанова про накладання штрафу, інші матеріали перевірок та інші документи, складені під час або за результатами здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, підписуються відповідною посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю та відповідно до вимог, встановлених цим Порядком, вручаються під розписку суб’єкту містобудування (керівнику або уповноваженому представнику суб’єкта містобудування) – за його клопотанням, або надсилаються суб’єкту містобудування через електронний кабінет або засобами електронного зв’язку та/або поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення, про що робиться запис у відповідному документі.
Датою отримання документів, надісланих рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення, є дата, наступна за датою його отримання об’єктом поштового зв’язку за місцезнаходженням (місця проживання) отримувача.
Датою отримання документів, надісланих за допомогою електронного кабінету є день отримання органом органом державного архітектурнобудівельного контролю інформації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва про доставку документів до електронного кабінету користувача Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Датою отримання документів, надісланих засобами електронного зв’язку, є дата відправлення такого документа, зазначена у оператора електронної комунікаційної мережі.
У разі коли доставка документа відбулася у неробочий час робочого дня або у неробочий день, датою отримання електронного документа/відомостей користувачем електронного кабінету вважається наступний робочий день.
Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою отримання електронного документа/відомостей користувачем електронного кабінету вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.
Адресою для листування суб’єкта містобудування (юридичної особи, фізичної особи-підприємця) є місцезнаходження суб’єкта містобудування, визначене в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
Належним підтвердженням факту надіслання документів рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення є одержаний від оператора поштового зв’язку розрахунковий документ за надані послуги.
Щодо повідомлень та направлення документів:
У всіх НПА, який стосується вказаний проект, слова «рекомендованим листом з повідомленням або через електронний кабінет» пропонується замінити словами «через електронний кабінет та/або засобами електронного зв’язку та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення, про що робиться запис у відповідному документі.
Якщо коротко, то тепер документи мають направлятися з описом вкладення, а не просто рекомендованим листом. Вважаю це дуже правильною зміною, бо дуже часто на практиці органих держархбудконтролю могли направити лише частину документів, і потім виникали проблеми, які можна було вирішити лише у судовому порядку.
Самовідвід
Пропонуєтсья доповнити чинні НПА положенням про самовідвід посадової особи органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка здійснює розгляд справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, за наявності підстав, визначених частиною першою статті 23 Закону України «Про адміністративну процедуру».
Це лише частина змін, які пропонується внески вказаною вище проєктом постанови.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21.07.2025 року по справі №320/21836/23 про визнання протиправними та скасування містобудівних умов в частині (в м. Києві), прийшов до наступних вискновків:
Щодо гранично допустимої висотності будинків, будівель та споруд
Верховний Суд у постановах від 31.01.2023 у справі №640/8728/21, від 14.02.2023 у справі №640/24975/21, від 21.03.2023 у справі №640/16819/21 дійшов наступних висновків:
«Розробляючи, приймаючи та затверджуючи Генеральний план міста Києва, Київська міська рада діяла як представницький орган місцевого самоврядування (такий статус визначено частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») та представляла територіальну громаду, здійснювала закріплені за нею повноваження щодо планування території міста від імені громади та в її інтересах, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.
Оскільки Генеральний план міста Києва є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань планування території населеного пункту, він є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, як це встановлено частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваними містобудівними умовами та обмеженнями встановлено обмеження гранично допустимої висотності будинків, будівель та споруд на рівні 27 метрів.
⭕️Генеральним планом міста Києва передбачено збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту Центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі.
Згідно з даними схеми «Планувальна структура» Генерального плану міста Києва та витягу з містобудівного кадастру м. Києва від 01.12.2022 земельні ділянки, щодо забудови яких видані спірні містобудівні умови та обмеження…, знаходяться в межах Центральної планувальної зони.
⭕️Висновки судів попередніх інстанцій про те, що Центральна планувальна зона міста Києва розроблена, однак не затверджена, а тому відсутні правові підстави вважати, що об’єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, є безпідставними, оскільки обмеження висоти будівель та межі Центральної планувальної зони визначені безпосередньо Генеральним планом міста Києва, відомості якого підлягають врахуванню під час видачі містобудівних умов та обмежень.
Натомість, незатвердження на час видачі оскаржуваних містобудівних умов та обмежень окремо розробленого Плану зонування території (зонінгу) центральної планувальної зони міста Києва не відміняє дію положень Генерального плану міста Києва, який було розроблено на підставі чинного на той час законодавства, і не може слугувати підставою для висновку про відсутність затверджених меж центральної планувальної зогни.
Також безпідставним є покликання судів попередніх інстанцій в цій частині на Генеральний план міста Києва не містить обмежень щодо верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови на території міста Києва, в тому числі в залежності від функціонального призначення земельної ділянки за містобудівною документацією.
Розділом 5 «Функціонально-планувальна організація» чинного Генерального плану м. Києва визначається, що встановлені ним перспективи функціонально-планувальної організації передбачають, серед іншого, відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі (Додаток №1 до рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804).
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21.03.2023 у справі №640/16819/21, від 30.04.2025 у справі № 320/1238/23.
За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності визначеної відповідачем у спірних містобудівних умовах та обмеженнях гранично допустимої висотності у 27 метрів не можна визнати обґрунтованими.
Щодо історичного ареалу
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21 відступив від викладеного у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/5755/17 висновку щодо застосування норм права.
Так, обґрунтовуючи наявність підстав для відступу від раніше викладеного Верховним Судом висновку щодо застосування норм права, Судова палата виходила, зокрема, з того, що Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений Київською міською радою рішенням №370/1804 від 28.03.2002 на IX сесії XXIII скликання, є основним планувальним документом, який містить принципові рішення, в тому числі, щодо охорони природи та історико-культурної спадщини та повинен відповідати вимогам щодо збереження історико-культурної спадщини.
Ураховуючи особливий правовий статус міста Києва як міста з цінною історико-культурною спадщиною, занесеного до Спису історичних населених міст України, у його складі повинні обов`язково виконуватися додаткові матеріали, а саме: історико-архітектурний та історико-містобудівний плани, у яких з метою захисту традиційного характеру середовища визначаються, зокрема, території, що мають особливу історико-культурну цінність, у тому числі й історичні ареали міста Києва, позначаються межі цих територій у вигляді графічних матеріалів.
Відповідно до розділу 7 “Збереження та охорона історико-культурної спадщини” текстової частини Генерального плану міста Києва до 2020 року, на історико-містобудівному плані позначено: межі історичних районів та історичних ареалів міста, історико-архітектурних та історико-культурних заповідників.
Графічний матеріал Генерального плану – додаток до Генерального плану міста Києва “Історико-містобудівний опорний план міста”, міститься також в загальному доступі в мережі Інтернет.
На підставі вищезазначеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21 дійшла висновку, що межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу “Генерального плану міста Києва” та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року”.
Генеральний план міста Києва до 2020 року є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проєкти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини.
Розробляючи, приймаючи та затверджуючи Генеральний план міста Києва, Київська міська рада діяла як представницький орган місцевого самоврядування (такий статус визначено частиною першою статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”) та представляла територіальну громаду, здійснювала закріплені за нею повноваження щодо планування території міста від імені громади та в її інтересах, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.
Оскільки Генеральний план міста Києва є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань планування території населеного пункту, він є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, як це встановлено частиною першою статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
⭕️При цьому, та обставина, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.
Обов’язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою. Визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації повинно відбуватись до затвердження самого генерального плану.
Прийнята ж на виконання статті 32 Про охорону культурної спадщини” постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318, якою затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, не набрала чинності станом на момент прийняття рішення Київської міської ради, яким було затверджено Генеральний план міста Києва.
Порядок №318 офіційно опубліковано в Офіційному віснику України 05.04.2002 та в Урядовому кур’єрі 30.04.2002.
В силу вимог абзацу другого пункту 5 розділу IV Тимчасового реґламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 №915, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць набирав чинності не раніше дня його опублікування в Офіційному віснику України, а саме – 05.04.2002.
Судовим розглядом справи №640/8728/21 установлено, що межі історичного ареалу міста Києва були визначені науково-проектною документацією – “Історико-містобудівний опорний план міста”, затвердженою у складі Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року до набрання чинності вищевказаним Порядком.
Отже, вимога норми абзацу третього частини третьої статті 32 “Про охорону культурної спадщини” щодо визначення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, меж історичного ареалу міста Києва, не могла бути виконана Київською міською радою з об’єктивних причин, оскільки станом на момент прийняття рішення про затвердження Генерального плану міста Києва такий порядок чинності ще не набув.
Більше того, нормами Порядку №318 не вимагалось подання на погодження відповідним органам місцевого самоврядування та затвердження Мінкультури вже існуючих (діючих) і визначених науково-проектною документацією меж історичних ареалів як і не встановлювалось строку для здійснення таких дій.
З огляду на вищезазначене, а також положення статті 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини” у сукупності з положеннями Порядку №318 у контексті виникнення спірних правовідносин у справі №640/8728/21, розглянутій Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (постанова від 31.01.2023), колегія суддів констатувала, що ці законодавчі приписи необхідно розуміти так:
⭕️ обов’язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;
⭕️незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини” не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;
⭕️незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини” не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;
⭕️ оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності.
У справі, яка розглядається, висновок стосовно протиправності в частині оскаржуваних позивачем Містобудівних умов та обмежень номер ЄДЕССБ МU01:8182-8394-1455-5826, реєстраційний номер 181 від 19.02.2020 (в редакції наказу №234 від 25.04.2023) обґрунтовано судами попередніх інстанцій з посиланням, зокрема, на те, що межі та режими використання історичного ареалу м. Києва не затверджено у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва «Нове будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом на вул. Казимира Малевича (колишня Боженка), 28, 32, вул. Ямській, 17 у Голосіївському районі міста Києва», знаходиться в межах центральної планувальної зони, центрального історичного ареалу, як це зазначено відповідачем в абзаці першому пункту 5 розділу вищевказаних Містобудівних умов та обмежень.
Разом з тим, вищезазначений висновок судів попередніх інстанцій, зважаючи на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі №640/8728/21, не можна визнати обґрунтованим і таким, що відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, якими врегульовані спірні у цій справі правовідносини.
Отже, наведені позивачем аргументи про те, що земельні ділянки, на які відповідачем видано спірні містобудівні умови та обмеження, не знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва у зв`язку з незатвердженням в установленому законом порядку меж такого ареалу, не зумовлюють наявності підстав для задоволення вимог цього позову щодо визнання протиправними та скасування окремих положень таких містобудівних умов стосовно того, що об`єкт проєктування знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі №640/16819/21.
…
Щодо необхідності погодження проектної документації та отримання дозволу на виконання будівельних робіт
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони.
Пунктом 14 Порядку №318, передбачено, що в охоронних зонах здійснюється реставрація та реабілітація пам`яток, забезпечується охорона традиційного характеру середовища, усунення споруд і насаджень, які порушують традиційний характер середовища, відтворення втрачених цінних об`єктів. Нове будівництво можливе тільки у виняткових випадках за проектами, погодженими в порядку, визначеному законодавством.
За приписами частини сьомої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Статтею 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.
⭕️Отже, в зонах охорони пам`яток, історичних ареалах населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.
Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 27.06.2023 у справі №640/27822/20.
Містобудівна документація на місцевому рівні, основним видом якої є Генеральний план населеного пункту, є обов`язковою для врахування всіма суб`єктами правовідносин у сфері містобудівної діяльності, а тому, якщо у складі такої документації наявний історико-архітектурний опорний план з визначенням меж історичного ареалу населеного пункту, то виконання всіх земляних, будівельних та інших робіт на об`єктах, що розміщені на території історичного ареалу населеного пункту, має здійснюватися із дотриманням встановлених Законом України «Про охорону культурної спадщини» обмежень, зокрема після отримання дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Також подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №640/8728/21 та в постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №640/30349/21.
Знайти більше судової практики у сфері містобудування та земельного права, а також відповідних аналітичних матеріалів можна у групі Містобудування в Україні та в моєму Телеграм-каналі.
