Category: Статьи

Зараз у містобудівному законодавстві України існують деякі питання щодо неврегульованості та дублювання дозвільних процедур, здійснення яких має обов’язковий характер під час виконання будівельних робіт на землях водного фонду в частині здійснення днопоглиблювальних робіт, а також колізій у законодавстві України щодо правового регулювання питань, пов’язаних із використанням земель водного фонду, що у свою чергу створює деякі суперечні ситуації під час оформлення Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (ДП «АМПУ») дозвільної документації на виконання будівельних робіт з днопоглиблення.

Проектом постанови пропонується віднести роботи, пов’язані із будівництвом, реконструкцією, технічним переоснащенням та капітальним ремонтом гідротехнічних споруд, а саме: акваторій морських портів (портових акваторій), внутрішніх підхідних каналів, судноплавних каналів, операційних акваторій причалів, якірних стоянок, а також інших підводних гідротехнічних споруд штучного та природного походження, в тому числі розташованих в межах акваторій морських портів і призначених для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден, до переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

📌 Так, пропонується доповнити Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, пунктом 18-1 такого змісту:

📌 Об’єкти електроенергетики, зокрема, які виробляють електричну енергію з енергії вітру за своєю природою не відносяться до будинків чи споруд, як таких. Це конструкції, що складаються із збірних елементів, якість яких підтверджена та сертифікована виробником. З огляду на це, з метою забезпечення більш прозорого та зрозумілого для інвестора механізму розподілу об’єктів за класами наслідків (відповідальності), потребує уточнення порядок визначення оцінки рівня матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов’язаних із припиненням експлуатації або втратою цілісності об’єктів, які є сукупністю збірних елементів та спорудження яких здійснюється без залучення державних капіталовкладень.