Проектом Закону пропонується збільшити відсоток залишкової балансової вартості об’єкта оренди при якій необхідно визначати вартість об’єкта оренди на рівні його ринкової вартості до 50 відсотків, та як наслідок збільшити розмір стартової орендної плати на аукціонах з передачі в оренду державного та комунального майна шляхом вдосконалення механізму встановлення вартості об’єкта оренди для цілей визначення орендної плати, зокрема, замінити механізм переоцінки балансоутримувачем об’єкта оренди на проведення незалежної оцінки об’єкта оренди.
Основні положення:
Оцінку майна зможе оплачувати майбутній орендар – зараз це є обов’язком балансоутримувача, і в багатьох випадках це блокує передачу майна в оренду. Після прийняття змін орендар може взяти ці витрати на себе — ще до проведення аукціону чи укладення договору.
Якщо майно не переоцінювалося роками або має залишкову вартість “на папері”, то стартова орендна плата виходить “заниженою”. Після прийняття змін має застосовуватися реальна ринкова оцінка.
Без оцінки – для пільговиків. Якщо оренда передбачена за 1 гривню чи в межах соціальних програм, оцінка взагалі не вимагатиметься, що знімає зайве навантаження з бюджетних установ.
Продовження договорів – простіше і без повторної оцінки. Пропонується скасувати необхідність затвердження висновку про вартість об’єкта оренди та необхідність проведення незалежної оцінки об’єкта оренди при продовженні договору оренди.
Після прийняття вказаного Закону, вартість оренди напряму не зросте, але стартова ціна може бути вищою у разі використання ринкової оцінки. Окрім того, Закон усуне один із суттєвих чинників, який гальмував передачу об’єктів в оренду — фінансова неспроможність балансоутримувачів провести оцінку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 12 березня 2025 року по справі №676/76/22 про визнання недійсним рішення сільської ради, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов’язання повернути частину земельної ділянки, прийшов до наступних висновків:
Прокурор зазначав, що рішення Рудської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 24 липня 2015 року № 5 щодо передачі у приватну власність земельної ділянки кадастровий номер 6822486800:03:001:0101 підлягає визнанню недійсним, оскільки вона перебуває в межах земель природно-заповідного фонду, що перебуває у постійному користуванні НПП «Подільські Товтри» на підставі державного акта на право постійного користування землею.
Указом Президента України від 27 червня 1996 року № 474/96 створено НПП «Подільські Товтри», установлено площу земель – 261 316 га, у тому числі 3 015 га, що надаються у постійне користування.
Територія НПП «Подільські Товтри» входить до об`єктів Смарагдової мережі України (площа 261 521 га) і підпадає під охорону на підставі Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція) 1979 року, яка ратифікована Україною у 1996 році.
Прокурор вказував, що факт перебування спірної земельної ділянки в межах земель природно-заповідного фонду підтверджується належними й допустимими доказами, а саме кадастровими планами, сертифікованими спеціалістами і відомостями Публічної кадастрової карти. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного фонду не погоджений із структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища. Землі природно-заповідного фонду є землями з особливим режимом охорони і повністю або частково вилучені з господарського обороту.
Передана ОСОБА_2 земельна ділянка є територією природно-заповідного фонду, належала до особливо цінних земель, які вилучені із господарського використання, та перебувала у постійному користуванні НПП «Подільські Товтри», а отже, не могла надаватись у власність для індивідуального садівництва. Земельна ділянка підлягає поверненню державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.
…
До особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (пункт «г» частини першої статті 150 ЗК України (тут і далі – у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд» (тут і далі – у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища (абзац другий преамбули до цього Закону).
Згідно зі статтею 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до статті 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
…
На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку (частина друга статті 21 зазначеного Закону).
З огляду на наведені приписи Закон України «Про природно-заповідний фонд» не допускає можливість будівництва та обслуговування садового будинку, садівництва у національних природних парках.
Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що надання земельної ділянки у приватну власність для садівництва на землях природно-заповідного фонду суперечить наведеним вимогам закону.
Тому Рудська сільська рада (правонаступник Жванецька сільська рада) і ОСОБА_2 , а в подальшому і ОСОБА_1 знали чи повинні були знати, проявивши розумну обачність щодо місця розташування спірної земельної ділянки, про неможливість передання її у власність для садівництва. Поведінка відповідачів не була добросовісною.
…
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117)).
З огляду на вказане у втручанні держави у право мирного володіння спірною земельною ділянкою природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.
Забудова земельної ділянки природно-заповідного фонду не може бути підставою для відмови у її поверненні державі, оскільки загальний інтерес у контролі за використанням таких земель для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес однієї особи у збереженні права власності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 12 березня 2025 року по справі №568/823/23 щодо припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації і продажу на земельних торгах, про припинення дії договору оренди землі та припинення права оренди земельних ділянок, прийшов до настпуних висновків:
Частиною п`ятою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
За змістом частини четвертої статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Відповідно до вимог підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки (пункт “в” частини першої статті 143 ЗК України).
Відповідно до частини другої статті 145 ЗК України у разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
Пунктом 10 частини першої статті 346 ЦК України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.
Норма частини п`ятої статті 41 Конституції України передбачає, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Суд першої інстанції, урахувавши вимоги вказаних норм права, дійшов висновку, що ОСОБА_1 як громадянка іноземної держави набула на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення та не відчужила її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, у зв`язку із чим право власності на спірну земельну ділянку підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду на користь держави, а сама земельна ділянка – продажу на земельних торгах.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2024 року в цій частині в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому, в силу приписів частини другої статті 17 ЦПК України, у вказаній частині в касаційному порядку також не переглядається.
Разом із цим, звертаючись до суду з позовом, керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області також просив припинити дію договору оренди землі та додаткових угод до нього, орендодавцем у яких на цей час виступає ОСОБА_1 , а також припинити ТОВ «Радивилів Агро» право оренди спірної земельної ділянки.
Відмовляючи у задоволенні указаних позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що орендодавцем спірної земельної ділянки як фізичною особою може бути виключно громадянин України, однак ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, а тому вона не наділена повноваженнями укладати правочини щодо оренди землі сільськогосподарського призначення. Додаткові угоди від 08 листопада 2018 року та від 31 грудня 2021 року до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року, укладені між відповідачкою і ТОВ «Радивилів Агро», порушують публічний порядок, оскільки стосуються земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що є національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, власником якої була громадянинка іноземної держави, якій вимогами закону заборонено передавати її в оренду, тому ці правочини є нікчемними.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з указаними висновками апеляційного суду з наступних підстав.
…
Аналіз норм Закону України «Про оренду землі», зокрема частини першої статті 4 Закону України «Про оренду землі» у взаємному зв`язку з положеннями пункту «в» частини другої статті 5 цього Закону, дає підстави для висновку, що орендодавцем земельної ділянки не можуть бути іноземці.
У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, тому національним законодавством України вона не наділена правом на укладання договорів оренди землі сільськогосподарського призначення.
⭕️Земельна ділянка сільськогосподарського призначення, отримана іноземцем у спадщину та не відчужена ним протягом року, підлягає конфіскації за рішенням суду. Додаткові угоди до договору оренди такої земельної ділянки, укладені іноземним громадянином як орендодавцем, є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок та суперечать законодавчій забороні іноземцям бути орендодавцями таких земельних ділянок.
