Статті та аналітика

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28.03.2018 року прийняв Постанову по справі №681/1039/15-ц, у якій, зокрема, прийшов до наступних висновків щодо наслідків непідписання акту погодження меж земельної ділянки:

1. Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа — акта погодження меж — слід вважати, що погодження меж не відбулося.
2. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки — правового значення вони не мають.
3. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.
4. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.
5. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі.
6. Не надання згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Юрій Брикайло, DREAMDIM

Ⓒ 2018

1. розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи;
2. приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону;
3. надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
4. надання земельної ділянки для розміщення лінійних об’єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв’язку);
5. буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів;
6. будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об’єктів.

• розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення);
• віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.

 Незважаючи на те, що заборона була знята ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в нафтогазовій галузі», основною метою якого було вдосконалення процедури надання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт та робіт з будівництва об’єктів трубопровідного транспорту, чинний Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» поширюється на усіх суб’єктів містобудування та на всю територію країни.

22.03.2018 року в першому читанні було прийнято проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері містобудування №7085, який, серед іншого, покликаний врегулювати та спростили процедуру присвоєння адрес об’єктам нерухомого майна.

Проектом Закону передбачено, що адреса об’єкта будівництва присвоюється:
· виконавчим органом сільської, селищної, міської ради – у разі, якщо об’єкт нерухомого майна знаходиться у межах населеного пункту або об’єднаної територіальної громади;
· місцевою державною адміністрацією – у разі, якщо об’єкт нерухомого майна знаходиться за межами населеного пункту.

Проектом також скорочено строки присвоєння адрес об’єктами нерухомості.

Так, орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом п’яти робочих днів з дня реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації або видачі відповідного сертифіката в паперовому або електронному вигляді повідомляє про це відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради або місцеву державну адміністрацію для прийняття рішення про присвоєння адреси об’єкту нерухомого майна.

Присвоєння адреси об’єктам нерухомого майна здійснюється шляхом прийняття розпорядчого документа протягом п’яти робочих днів з дня отримання відповідного повідомлення органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Про присвоєння адреси об’єкту нерухомого майна виконавчий орган сільської, селищної, міської ради або місцева державна адміністрація повідомляє державного реєстратора прав на нерухоме майно за місцезнаходженням відповідного об’єкта нерухомого майна.

➜ Варто зазначити, що станом на сьогодні, документ, що підтверджує присвоєння об’єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов’язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Юрій Брикайло, адвокат
DREAMDIM

Ⓒ 2018