Земельна ділянка сільськогосподарського призначення, отримана іноземцем у спадщину та не відчужена ним протягом року, підлягає конфіскації

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 12 березня 2025 року по справі №568/823/23 щодо припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації і продажу на земельних торгах, про припинення дії договору оренди землі та припинення права оренди земельних ділянок, прийшов до настпуних висновків:

Частиною п`ятою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

За змістом частини четвертої статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до вимог підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки (пункт “в” частини першої статті 143 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 145 ЗК України у разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Пунктом 10 частини першої статті 346 ЦК України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Норма частини п`ятої статті 41 Конституції України передбачає, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Суд першої інстанції, урахувавши вимоги вказаних норм права, дійшов висновку, що ОСОБА_1 як громадянка іноземної держави набула на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення та не відчужила її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, у зв`язку із чим право власності на спірну земельну ділянку підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду на користь держави, а сама земельна ділянка – продажу на земельних торгах.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 05 лютого 2024 року в цій частині в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому, в силу приписів частини другої статті 17 ЦПК України, у вказаній частині в касаційному порядку також не переглядається.

Разом із цим, звертаючись до суду з позовом, керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області також просив припинити дію договору оренди землі та додаткових угод до нього, орендодавцем у яких на цей час виступає ОСОБА_1 , а також припинити ТОВ «Радивилів Агро» право оренди спірної земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні указаних позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що орендодавцем спірної земельної ділянки як фізичною особою може бути виключно громадянин України, однак ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, а тому вона не наділена повноваженнями укладати правочини щодо оренди землі сільськогосподарського призначення. Додаткові угоди від 08 листопада 2018 року та від 31 грудня 2021 року до договору оренди землі № 412 від 15 жовтня 2008 року, укладені між відповідачкою і ТОВ «Радивилів Агро», порушують публічний порядок, оскільки стосуються земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що є національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, власником якої була громадянинка іноземної держави, якій вимогами закону заборонено передавати її в оренду, тому ці правочини є нікчемними.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з указаними висновками апеляційного суду з наступних підстав.

Аналіз норм Закону України «Про оренду землі», зокрема частини першої статті 4 Закону України «Про оренду землі» у взаємному зв`язку з положеннями пункту «в» частини другої статті 5 цього Закону, дає підстави для висновку, що орендодавцем земельної ділянки не можуть бути іноземці.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, тому національним законодавством України вона не наділена правом на укладання договорів оренди землі сільськогосподарського призначення.

⭕️Земельна ділянка сільськогосподарського призначення, отримана іноземцем у спадщину та не відчужена ним протягом року, підлягає конфіскації за рішенням суду. Додаткові угоди до договору оренди такої земельної ділянки, укладені іноземним громадянином як орендодавцем, є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок та суперечать законодавчій забороні іноземцям бути орендодавцями таких земельних ділянок.

Обговорити вказану Постанову ВС можна в групі Містобудування в Україні.

Юрій Брикайло,

DREAMDIM & URBANDATA

Ⓒ 2025

An Agricultural Land Plot Inherited by a Foreigner and Not Disposed of Within a Year Is Subject to Confiscation by Court Decision

The Supreme Court, as part of the panel of judges of the Second Judicial Chamber of the Civil Cassation Court, in its Ruling of March 12, 2025, in case No. 568/823/23 regarding the termination of ownership of a land plot through its confiscation and sale at a land auction, the termination of the land lease agreement, and the termination of the lease right to land plots, reached the following conclusions:

Part five of Article 22 of the Land Code of Ukraine stipulates that agricultural land may not be transferred into the ownership of foreigners, stateless persons, foreign legal entities, and foreign states.

According to part four of Article 81 of the Land Code of Ukraine, agricultural land inherited by foreigners, as well as stateless persons, must be alienated within one year.

In accordance with subparagraph “e” of part one of Article 140 of the Land Code of Ukraine, the grounds for termination of ownership rights to a land plot include the failure of foreign persons and stateless persons to alienate the land plot within the prescribed period in cases determined by this Code.

Compulsory termination of rights to a land plot is carried out in a judicial procedure in the event of confiscation of the land plot (paragraph “v” of part one of Article 143 of the Land Code of Ukraine).

According to part two of Article 145 of the Land Code of Ukraine, if, under the law, the owner of a land plot is obliged to alienate it within a certain period and the land plot has not been alienated within that period, such land plot is subject to confiscation by a court decision.

Paragraph 10 of part one of Article 346 of the Civil Code of Ukraine defines confiscation as one of the grounds for termination of ownership rights.

Part five of Article 41 of the Constitution of Ukraine stipulates that confiscation of property may be applied exclusively by a court decision in the cases, scope, and procedure established by law.

The court of first instance, taking into account the requirements of the above-mentioned legal provisions, concluded that PERSON_1, as a citizen of a foreign state, acquired ownership of an agricultural land plot and did not alienate it within the period established by Article 81 of the Land Code of Ukraine. Therefore, the ownership right to the disputed land plot is subject to termination by means of confiscation by a court decision in favor of the state, and the land plot itself is subject to sale at a land auction.

The decision of the Radiviliv District Court of Rivne Region dated February 5, 2024, in this part was not appealed, and therefore, pursuant to part two of Article 17 of the Civil Procedure Code of Ukraine, it is also not subject to cassation review in this part.

At the same time, when filing a claim with the court, the head of the Dubno District Prosecutor’s Office, acting in the interests of the state represented by the Main Department of the StateGeoCadastre in Rivne Region, also requested to terminate the land lease agreement and the additional agreements thereto, in which PERSON_1 currently acts as the lessor, as well as to terminate the lease right of LLC “Radyvyliv Agro” to the disputed land plot.

In refusing to satisfy these claims, the appellate court based its decision on the fact that the lessor of an agricultural land plot, as a natural person, may only be a citizen of Ukraine. However, PERSON_1 is a citizen of the Russian Federation and therefore is not authorized to enter into transactions concerning the lease of agricultural land. The additional agreements dated November 8, 2018, and December 31, 2021, to the land lease agreement No. 412 dated October 15, 2008, concluded between the defendant and LLC “Radyvyliv Agro”, violate public order, as they concern an agricultural land plot that is national wealth and under special protection of the state. The owner of this land was a foreign citizen, who is prohibited by law from leasing such land, and therefore these transactions are null and void.

The panel of judges of the Supreme Court agrees with the conclusions of the appellate court on the following grounds.

An analysis of the provisions of the Law of Ukraine “On Land Lease”, in particular Part 1 of Article 4 in conjunction with subparagraph “v” of Part 2 of Article 5 of this Law, provides grounds for the conclusion that foreign nationals cannot act as lessors of land plots.

In the reviewed case, it was established that PERSON_1 is a citizen of the Russian Federation. Therefore, under Ukrainian national legislation, she does not have the right to enter into lease agreements for agricultural land.

⭕️An agricultural land plot inherited by a foreign citizen and not alienated within one year is subject to confiscation by court decision. Any additional agreements to lease such a land plot, concluded by a foreign citizen acting as the lessor, are null and void as they violate public order and contradict the legal prohibition against foreigners serving as lessors of such land plots.

You can discuss the mentioned Resolution of the Supreme Court (Civil Cassation Court) in the group Urban Planning in Ukraine.

Yuriy Brykaylo,

DREAMDIM & URBANDATA

Ⓒ 2025

Гарантійний строк на закінчені будівництвом об’єкти

Міністерством розвитку громад та територій України розроблено та передано на погодження в ДРС проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання гарантійного строку на закінчені будівництвом об’єкти, які прийнято в установленому порядку в експлуатацію». Проект розроблено на виконання абзацу третього підпункту 1 пункту 5 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 червня 2023 року № 3153-IX «Про захист прав споживачів» для забезпечення захисту прав споживачів у разі виявлення прихованих дефектів будівництва протягом 10 років гарантійного строку.

Законодавче регулювання на сьогодні

Згідно зі статтею 884 Цивільного кодексу України, підрядник гарантує досягнення об’єктом будівництва визначених у проектно-кошторисній документації показників та можливість експлуатації об’єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку. Гарантійний строк становить десять років від дня прийняття об’єкта замовником, якщо більший строк не встановлений договором або законом.

Крім того, ПКМУ №668 від 1 серпня 2005 року визначає, що гарантійні строки якості закінчених робіт є істотною умовою договору підряду і не можуть бути менше десяти років.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 884 Кодексу підрядник гарантує досягнення об’єктом будівництва визначених у проектно-кошторисній документації показників і можливість експлуатації об’єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Гарантійний строк становить десять років від дня прийняття об’єкта замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлений договором або законом. У разі виявлення протягом гарантійного строку недоліків замовник повинен заявити про них підрядникові в розумний строк після їх виявлення.

Статтею 1 Закону України від 10 червня 2023 року № 3153-IX «Про захист прав споживачів» (набирає чинності через один рік з дня його опублікування, але не раніше дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX) визначено, що недолік – це будь-яка невідповідність продукції вимогам законодавства, умовам договору, інформації про продукцію, наданій суб’єктом господарювання, або наявність дефекту в продукції у значенні, наведеному в Законі України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», підтверджена результатами діагностики, здійсненої суб’єктом господарювання, або результатами іншої незалежної експертизи (дослідження) продукції.

Продукція – це будь-який товар, робота (послуга), що виготовляється, виконується чи надається споживачу, а також харчовий продукт. Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» (далі – Закон) встановлено, що шкода – це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров’я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об’єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Продукція – це будь-яке рухоме майно, включаючи готову продукцію, сировину та комплектувальний виріб, у тому числі майно, що є складовою частиною іншого рухомого або нерухомого майна. Закон регулює відносини щодо відповідальності за шкоду, завдану потерпілому внаслідок дефекту в продукції, яка введена в обіг в Україні. До відносин, не врегульованих цим Законом, застосовуються положення цивільного, процесуального законодавства та законодавства про захист прав споживачів. Закон не обмежує будь-яких прав потерпілого згідно з договірними чи недоговірними зобов’язаннями, що встановлюють іншу, ніж передбачена цим Законом, відповідальність, зокрема права на відшкодування моральної шкоди або права на відшкодування шкоди в окремих сферах цивільних відносин відповідно до законодавства (стаття 2 Закону).

Статтею 6 Закону встановлено, що потерпілий повинен довести: наявність шкоди; наявність дефекту в продукції; наявність причинно-наслідкового зв’язку між дефектом в продукції та шкодою. Потерпілий має право вимагати від виробника надання документації на продукцію, внаслідок дефекту в якій завдано шкоду, в обсязі, необхідному для доведення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Абзацом третім підпункту 1 пункту 5 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про захист прав споживачів» наразі передбачено розроблення проєкту Закону щодо надання забудовником гарантійних зобов’язань на об’єкти будівництва на строк не менше 10 років з дня передачі їх споживачу.

Разом з цим відповідно до частин п’ятої, восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта є дата реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Тобто експлуатувати закінчений будівництвом об’єкт можна після прийняття його в установленому порядку в експлуатацію (реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації або отримання сертифіката).

Враховуючи зазначене, виникла необхідність внести змін законодавчих актів України в частині надання гарантійного строку на закінчені будівництвом об’єкти, які прийнято в установленому порядку в експлуатацію, та які, зокрема стосуватимуться не тільки тих споживачів, які безпосередньо уклали договір із забудовником на об’єкт будівництва, а й тих споживачів, які отримали право власності на об’єкт будівництва (нерухоме майно) протягом 10 років гарантійного строку (інколи за цей період об’єкт будівництва може змінити декількох власників).

З цією метою Мінрозвитку було розроблено проєкт Закону України «Про внесення змін до статті 884 Цивільного кодексу України». Однак, за результатами розгляду заінтересованими органами цього проєкту Закону було прийнято рішення удосконалити його норми шляхом внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який регулює суспільні відносини у сфері містобудівної діяльності, та уточнити норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Більше новин та аналітики у сфері містобудувнаня, нерухомості, земельного права та будівництва – на YouTube-каналі DREAMDIM!

Запропоновані зміни

Гарантійний строк на закінчені будівництвом об’єкти, які прийнято в установленому порядку в експлуатацію (крім об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, та об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), роботи на яких виконані господарським методом) становить десять років від дня прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту.

Гарантія якості на закінчені будівництвом об’єкти забезпечується замовником (його правонаступником). Замовник (його правонаступник) відповідає за недоліки, які впливають на експлуатаційну придатність закінченого будівництвом об’єкту (нерухомого майна) та виявлені у межах гарантійного строку, якщо він не доведе, що вони сталися не з його вини. Спори щодо усунення недоліків, які виникають між власником нерухомого майна та замовниками (його правонаступником), вирішуються в судовому порядку.

На мою думку, є сенс ввести диференційовані гарантійні строки в залежності від класу наслідків, вартості будівельних робіт, типу об’єкта, сейсмічності регіону та інших факторів. І мінімальним строком має бути 10, в т.ч. і для СС1. Наразі фактично всі будинку, які будуться по будпаспортам, будуються без контролю та гарантій, а часто вони будуються на продаж. Нажаль, в українському законодавсті відсутні норми, які б, наприклад, вводили обмеження щодо продажу та здачі в оренду будівель, зведений за будпаспортами та схемми намірів (наприклад, заборона відчудження та преедачі в найм (оренду) таких об’єктів протягом 3-5 років, і можливість в цей переіод виключно використання для проживання вкласника та його родини).

З огляду на те, що термін експлуатації монолітно-каркасних будинків, зазвичай, становить не менше 100 років, а може бути і суттєво-більшим, то мені здається було б логічно встановити для такого типу конструкцій гарантійний період не менше 30 років.

Обговорити вказаний проект та чинні на сьогодні норми можна в групі Містобудування в Україні.

Юрій Брикайло, адвокат

DREAMDIM & URBANDATA

Ⓒ 2025