Комітет з питань правової політики повторно розглянув законопроект №11533 “Про внесення змін до Цивільного кодексу України та деяких інших законів України щодо особливостей надання відомостей публічних електронних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, та деяких інших публічних електронних реєстрів”, та ухвалив рішення рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду у першому читанні прийняти за основу та в цілому вищевказаний законопроєкт в редакції, запропонованій Комітетом.
Документом пропонується внести зміни до:
Цивільного кодексу України та ряду законів України, зокрема,
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,
«Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»,
«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»,
«Про охорону прав на промислові зразки»,
«Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»,
«Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів»,
«Про публічні електронні реєстри»,
«Про авторське право і суміжні права»,
згідно яких обмежується доступ фізичних та юридичних осіб до відомостей електронних реєстрів про оборонні підприємства протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” та протягом одного року після його припинення або скасування.
На думку авторів проекту, реалізація запропонованих зміни сприятиме підвищенню безпеки діяльності оборонних підприємств, шляхом обмеження можливості отримання вільного, безперешкодного доступу до відомостей реєстрів про оборонні підприємства, їхні види діяльності, місцезнаходження та тимчасового обмеження такого доступу до місцезнаходження об’єктів нерухомого майна, які належить таким підприємствам та відомостей щодо об’єктів інтелектуальної власності, пов’язаних зі сферами національної безпеки і оборони, забезпечивши цілісність функціонування таких реєстрів та мінімальні обмеження відомостей реєстрів для фізичних та юридичних осіб.
Висновок Комітету ВРУ з питань правової політики щодо проекту Закону про внесення змін до Цивільного кодексу України та деяких інших законів України щодо особливостей надання відомостей публічних електронних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, та деяких інших публічних електронних реєстрів (реєстр. № 11533 від 29 серпня 2024 року)
Проте потрібно не забувати про важливість і вплив відкритих даних, до яких зокрема відносяться дані публічних реєстрів. Мова і про журналістські розслідування, про контроль громадськості за політиками, а також про проекти, які використовуються дані публічних реєстрів (зокрема, і проект URBANDATA).
Зважаючи на те, що, наприклад, інформація в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (ЄДЕССБ) щодо оборонних підприємств та інших подібних, що пов’язані з військом та обороною (прямо або опосередковано) є непублічною, тобто закритою, то заборона тимчасового обмеження до подібних даних в державних реєстрах є цілком обгрунтованою, на мою думку.
Тут важливо, щоб “випадково” не було обмежено доступ до всієї або просто великої частини даних, зокрема, даних ДРРП та ДЗК.
Закритість публічних реєстрів – це не тільки складності для громадян, це ще і великі можливості для корупції. Саме тому, обмеження мають бути чіткі та обгрунтовані.
На мою думку, законопроект №11533 має та буде прийнятий, але що буде у фінальній редакції документу залежатиме частково і від громадської активності.
Демонтаж чи знесення? Яке рішення може приймати місцева рада, а яке – суд?
Ці питання часто виникає в практиці земельних та містобудівних спорів. Особливо актуальним воно стає у випадках самочинного будівництва, встановлення тимчасових споруд, гаражів, кіосків або інших об’єктів без правовстановлюючих документів.
У цій статті ми з’ясуємо, яке саме рішення — про демонтаж чи про знесення — може приймати міська або сільська рада в межах своїх повноважень (суб’єкт владних повноважень), а в яких випадках потрібне рішення суду. Ми розглянемо ключові положення законодавства України та судову практику Верховного Суду.
Цей матеріал стане у пригоді юристам, забудовникам, представникам органів місцевого самоврядування, а також власникам майна.
Термінологія
Різниця між “демонтажем” і “знесенням” здається суто термінологічною, однак коли мова заходит про майно, то різниця стає значнішою, а коли мова ще і йде про примусовий демнтаж або знесення, то з’являється ше більше нюансів, в яких варто розібратися. Тож давайте з цього і почнемо.
Окремо самі терміни “демонтаж” та “знесення” в даному випадку ми не будемо розглядати, бо, фактично, обидва означають процес в результаті якого об’єкт “зникає”.
Нам важливо врахувати, що в цій статті мова буде йти про майно – об’єкти нерухомого майна або тимчасові будівлі та споруди, оскільки саме щодо них і приймаються відповідні рішення місцевими органами та судами. І мова буде йти про “примусовий” демонтаж або знесення, як наслідок порушення чинного законодавства власником того чи іншого об’єкту.
Як правило “демонтаж” згадується в нормативно-правових актах, які стосуються тимчасових будівель та споруд (наприклад, в Наказі №244 від 21.10.2011 року Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності). Поруч із цим, з початком повномасштабного сторгнення російських військ на територію України, в нормативно-правових актах з’вилися положення про “демонтаж об’єктів, пошкоджених або зруйнованих внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів” (Постанова КМУ №474 від 19.04.2022 року Про затвердження Порядку виконання робіт з демонтажу об’єктів, пошкоджених або зруйнованих внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів).
Відповідно до Постанови №474, демонтаж — це особливий різновид будівельних робіт, що виконуються на пошкоджених або зруйнованих об’єктах з метою ліквідації (видалення) частини або всіх їх конструктивних елементів.
А от “знесення” як правило згадується в випадках самочинного будівництва (ст. 376 Цивільного кодексу України: Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.).
Навіть по тому, в якому контексті законодавець використовує кожен з цих термінів, ми можемо зробити висновок, що демонтаж більше відноситься до тимчасових об’єктів та об’єктів, пошкоджених або зруйнованих внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів, а знесення стосується об’єктів нерухомого майна(ми поки не будемо окремо виділяти випадки, коли об’єкт не введено в експлуатацію та/або не зареєстровано в установленому порядку).
Відповідно до частини 3 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зазначені конституційні положення деталізовані, зокрема у статті 319 Цивільного кодексу України, яка гарантує, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та відповідають моральним засадам суспільства; держава не втручається у здійснення власником права власності, але діяльність власника може бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вирішальне значення для вирішення питання щодо наявності повноважень на прийняття відповідачем (прим. суб’єктом владних повноважень – міською радою) рішення щодо демонтажу майна має віднесення відповідного майна до нерухомого майна чи до тимчасових споруд, у зв`язку з чим перш за все слід ідентифікувати спірні об’єкти на місцевості.
За визначенням частини другої статті 28 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності – одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Також відповідно до приписів статті 181 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про іпотеку» та статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлюється комплекс кваліфікуючих ознак для нерухомого майна.
Так, згідно із статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За приписами частини 2 цієї статті рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Отже, на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.
Відповідно до статті 38 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкту, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що порядок та реалізація суб’єктом владних повноважень щодо демонтажу тимчасової споруди залежить від виду об’єкту, що підлягає демонтажу.
📌 Суб’єкт владних повноважень має повноваження приймати рішення про демонтаж об’єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою.
📌 Якщо об’єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено в порядку, встановленому Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності” за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 465/249/15-а, від 13 березня 2020 року у справі № 161/14543/16-а, від 13 квітня 2022 року у справі № 852/2а-1/19.
Документ розроблено на виконання абзацу дванадцятого підпункту 1 пункту 5 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про дошкільну освіту» та згідно з пунктом 1.29 Плану організації підготовки актів та виконання інших завдань, необхідних для реалізації Закону № 3788-IX, якими передбачено необхідність внесення на розгляд Верховної Ради України проекту закону щодо запровадження ефективних механізмів забезпечення пішої доступності закладів дошкільної освіти під час забудови територій, зокрема щодо заборони введення в експлуатацію багатоквартирних житлових будинків без попереднього або одночасного введення в експлуатацію закладів дошкільної освіти в межах пішої доступності, невідворотності відповідальності посадових осіб за введення в експлуатацію таких будинків без дотримання визначених законодавством норм пішої доступності закладів дошкільної освіти.
В пояснювальній записці зазначено, що проектом акта пропонується внести зміни до законів України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому», «Про місцеве самоврядування в Україні» в частині:
визначення відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності суб’єктами містобудування, які виконують будівельні роботи;
заборони включення закладу дошкільної освіти до останньої черги/пускового комплексу, крім випадку якщо до цієї черги/пускового комплексу також включений інший об’єкт, у разі якщо проектною документацією на будівництво визначені черги та/або пускові комплекси та у складі об’єкта будівництва передбачена наявність закладу дошкільної освіти;
віднесення до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад таких делегованих повноважень, як здійснення в установленому порядкудержавного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій;
зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об’єктів (у тому числі щодо будівництва закладів освіти, передбачених проектною документацією на будівництво), а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу;
у разі оголошення конкурсу із залучення інвесторів-забудовників для реалізації проектів реконструкції, заміни житлового фонду, прийняття органом місцевого самоврядування рішення, в якому визначаються, зокрема, участь інвестора-забудовника у розбудові інженерно-транспортної та соціальної сфери території забудови (у тому числі передбачення закладів дошкільної освіти з урахуванням пішохідної доступності);
визначення у детальних планах та проектах забудови території, в межах яких має здійснюватися реконструкція, заміна застарілого житлового фонду, закладів дошкільної освіти з урахуванням пішохідної доступності (у разі необхідності).
Зокрема, проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження механізмів забезпечення пішої доступності закладів дошкільної освіти під час забудови територій» передбачає наступні положення:
“У разі якщо проектною документацією на будівництво визначені черги та/або пускові комплекси та у складі об’єкта будівництва передбачена наявність закладу дошкільної освіти, забороняється включення закладу дошкільної освіти до останньої черги/пускового комплексу, крім випадку якщо до цієї черги/пускового комплексу також включений інший об’єкт.”;
“Установити, що вимоги частини тринадцятої статті 31 цього Закону ( прим. ЗУ “Про регулювання містобудівної діляьності”) не поширюються на проектну документацію на будівництво об’єкта щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження механізмів забезпечення пішохідної доступності закладів дошкільної освіти під час забудови територій”. Коригування такої проектної документації в частині зміни черговості будівництва з включенням закладу дошкільної освіти до останньої черги/пускового комплексу об’єкта будівництва забороняється, крім випадку якщо до такої черги/пускового комплексу також включений інший об’єкт.”.
А також проект містить норму, якою вносяться зміни до Закону України “Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому”, якими зобов’язують замовник будівництва, девелопер будівництва (за наявності), управитель фонду фінансування будівництва (за наявності), у разі якщо будівництво об’єкта нерухомого майна (багатоквартирного будинку) здійснюється із залученням недержавних коштів (прямого або опосередкованого) фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, для подальшого набуття такими особами права власності на відповідні об’єкти нерухомого майна, розміщувати на своїх веб-сайтах таку інформацію з відомостями про наявність/відсутність у складі об’єкта будівництва об’єктів соціальної інфраструктури (у тому числі закладів дошкільної освіти, що забезпечать здобуття дошкільної освіти).
