Статті та аналітика

Проектом Закону пропонується внесення змін до Закону України «Про географічні назви» відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону України «Про адміністративні послуги» щодо здійснення процедури проведення експертизи пропозицій та рішень органів державної влади щодо найменування або перейменування географічних об’єктів, а також урегулювання правових норм діяльності, пов’язаної з найменуванням та перейменуванням географічних об’єктів, здійсненням обліку та державної реєстрації географічних назв, наданням відомостей з Державного реєстру географічних назв.

📌 Статтею 9 Закону України «Про географічні назви» встановлено вимоги щодо здійснення обліку та державної реєстрації географічних назв. Водночас, сучасні потреби вимагають надання відкритих даних в електронному вигляді. Законопроектом пропонується врегулювати питання створення та ведення Державного реєстру географічних назв, здійснення заходів з його програмного та технологічного забезпечення, захисту даних, ведення обліку і державної реєстрації географічних назв та доступу до географічних назв, визначити держателя та адміністратора Державного реєстру географічних назв.

📌 Законопроектом пропонується врегулювати положення статтей 4, 6 та 7 Закону України «Про географічні назви» щодо встановлення центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державне управління у сфері діяльності, пов’язаної з географічними назвами, а також здійснення унормування географічних назв та найменування або перейменування географічних об’єктів.

Законопроектом вносяться зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема пропонується доповнити частину четверту статті 34 абзацом, що дозволить улаштування засобів безперешкодного доступу до об’єктів житлово-комунального та громадського призначення, в тому числі до під’їздів та/або квартир у житлових будинках, осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

❗Також пропонується передбачити норму, згідно з якою об’єкт не може бути прийнятий в експлуатацію, у разі якщо він не відповідає вимогам будівельних норм, державним стандартам і правилам, у тому числі щодо доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Законопроект розроблено з метою забезпечення втілення конкретних заходів, що дозволяють пристосувати житлове і оточуюче середовище до потреб осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення при здійсненні містобудівної діяльності, впровадження кращого світового досвіду у цій сфері та стимулювання замовників будівництва до створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з різними потребами.

Містобудівна діяльність є однією з сфер діяльності, де питання доступності, мобільності, безпечного середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення при здійсненні будівництва/реконструкції є вкрай актуальним та важливим.

Основний нормативний акт з цього питання — ДБН В.2.2-17:2006 «Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення», який набрав чинності 1 травня 2007 року та впорядкував вимоги щодо будівництва нових об’єктів або реконструкції існуючих відповідно до потреб різних категорій осіб.

Згідно із Законом України від 20.11.2012 року №5496-VI внесені зміни до Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» встановлена окрема відповідальність «за не створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення». Таким чином, при будівництві нових об’єктів в основному створені юридичні та технологічні умови забезпечення прав маломобільних груп населення, в першу чергу щодо доступності до будівель і споруд.

Однак будинки, громадські будівлі і споруди, всіх форм власності, збудовані та прийняті в експлуатацію до травня 2007 року здебільшого не відповідають вимогам щодо доступності, а для проведення реконструкції відповідно до вимог ДБН В.2.2-17:2006, існують суттєві невиправдані перешкоди внаслідок прогалин у законодавстві. Так, будівництво пандусів, підйомників, платформ потребує використання земельної ділянки для їх розміщення. Встановлена загальна процедура відведення земельних ділянок під будівництво не стимулює замовника будівництва до забезпечення доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення при здійсненні містобудівної діяльності внаслідок її складності, вартості, часу оформлення та інколи навіть необхідності проведення аукціонних процедур для відведення невеличкої земельної ділянки.

З огляду на вищевикладене необхідно запровадити стимулюючі правові норми однакові для всіх замовників будівництва з метою створення сприятливих умов для виконання ними вимог доступності. Вирішення цього питання можливе, зокрема, шляхом виключення необхідності відведення земельної ділянки та використання таких земельних ділянок виключно для забезпечення вимог ДБН В.2.2-17:2006, а після цього — посилення контролю за виконанням вказаних вимог.